Нічого місичного в прямому значенні цього слова в цій книзі нема. Є есеїстика, є Андрухович, зрілий і впевнений, словом, майтерний у своєму писанні. З першої до останньої сторінки я насправді насолоджувався кожним словом і кожною думкою, хоча виникало деколи бажання відпочити трохи, так би мовити, від тексту, але за деякий час знову руки тягнуться до книги, як до наркотику, і знову ти смакуєш і насолоджуєшся, немов дійсно відламуєш шматок якогось швейцарського сиру, в якому на жаль чи на щастя не виявилося ніякого диявола, хоч як ти не намагався його десь вгледіти і вистежити за слідами, залишеними на піску чи грунті.
Аналізувати і говорити можна багато. Комусь він дається важко, комусь не дається зовсім. Хтось розуміє його не до кінця, але хтось знаходить в ньому, в його текстах якийсь сенс. Деколи той сенс дивує пророчістю, деколи він не дивує, а просто зацікавлює пак приваблює. Буває дуже по-різному і може бути дуже по-дивному. Але я, як людина, що прочитала вже достатньо творів Андруховича, хочу сказати тільки те, що думаю.
Дехто вважає, що він елітарний письменник, тобто такий, що пише не для всіх, а для певного вибраного чи обраного кола осіб. Але це не так. Бо він пише для ВСІХ. Просто дехто поки що або не хоче розуміти, сприймати, приймати і віддавати частину себе, яка полягає в тому, аби відкритися автору чи тексту (зараз дуже важко говорити), аби сказати: "Я люблю цього письменника, мені подобається те, як він пише і що він пише, отже, я вдячний йому і так далі". Тобто мізерна частина людей можуть оцінити його творчість, його значення...
Більше не буду писати, бо все-одно, аби щось зрозуміліше й повніше написати треба не один запис і не одна стаття (якщо хось буде писати статті). Можливо, таке моє захоплення його персоною (власне!) і його творчістю (не тільки суто романами) дещо маніакальне чи хворобливе, проте воно виправдане й зрозуміле (хоча для пояснення все одно не знайдеться слів). Він - я зараз не перебільшую - мій Вчитель, хоча ні, не вчитель і не з великої літери. Мені просто подобається його стиль, а стиль, як писав Буковскі, - це все. Тому я трохи, так би мовити, беру приклад з Андруховича, витягую якісь корисні для себе ну не знаю... типу уроки, хоча це і не уроки. От бачите, важко конкретизувати щось. І важко якось логічно окреслити моє ставлення до нього і його значення вже у моїй творчості, яка перебуває в постійному оновленні, формуванні, вдосконалені, хочеться написати й деформованості. Чому? Не знаю. Радше метаморфізації, тобто закріпленні, кристалізації під певними силами.
От і все.
Колись буду ще писати про нього, більш - як там кажуть? - конструктивніше й критичніше, а поки що - це чистий суб'єктивізм, чиста емоція. На цьому й поставимо невеличку крапку.
Немає коментарів:
Дописати коментар