Книжка, на мою думку, цілковитий провал. Не тому, що я через якісь особисті причини незлюбив Ірену, не тому, що для мене найголовнішими є як дрібниці (назва книжки, обкладинка, дизайн, об'єм книги, приємність тримання у руках, вага і так далі), так і важливіші речі (стиль, сюжет, комбінування, гра в бісер кінець кінцем). Тут мене неприємно вдарила по голові, так би мовити, така легковажна й тюхтійська, тобто неотесана, вайлувата і громіздка назва. Звучить, ніби турецький серіал. Або будь-який інший, бо, зрештою, такі тюхтійські серіали не дивлюся. Звучить, ніби: "Макарони з макаронами, макарони..." Обкладинка, тобто дизайн, мабуть, зроблена у пейнті. Неякісно. Принаймні, мені не подобається.
Могли краще, кажуть в таких випадках. А може, не могли? Може, дійсно робити в пейнті? Облишмо це питання, поки не вибухнув скандал, який забруднить мою сорочку на довгі й безкінечні (я б сказав непросвітні) ночі, коли доведеться перед кимoсь кланятись, аби надрукували. Надіюсь, такого ніколи не буде. І ще надіюся, що ніколи не перетнуся з видавництвом "Нора-Друк".
Складається враження, що писала Ірена "під замовлення". От напиши твір про еміків, як каже одна з героїнь, тобто емігрантів. І вона взяла й написала. За формою. Під диктовку. Чи як там ще? От таке склалося враження, але не загалом про творчість Ірен Роздобудько, яку я люблю і поважаю як письменницю, а лише про цю книжку. Нагадаю, книжка називається "Макарони з макаронами, макарони..." Якщо любите, то полийте перед прочитанням лагідним кетчупом.
Немає коментарів:
Дописати коментар