Сергій Жадан здивував. Приємно. Насправді цитувати можна багато, але по ходу читання мене найбільше зачепили ось ці три. Я впевнений, що кожен знайде собі щось до вподоби.
"Ніхто з нас не знає, говорив Сем, припалюючи так, що рубці на поламаному кілька разів носі рожево спалахували в гасовому сяйві, як близько знаходиться його смерть. Ніхто з нас уявити не може, як далеко на її теріторію ми заходимо" ст. 44
"Іноді наші уявлення про кривду, завдану нам, зовсім не співмірні з тими докорами сумління, які будуть гризти нас ціле життя" ст. 126
"Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користуємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, ніж потрібно. Життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший - до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються" ст. 134
Що саме здивувало? Ліричність. Якщо в попередніх творах вона проявлялася ніби на другому плані, то зараз вона накриває увесь текст чимось невидимим, що, власне, і зветься ліричністю з усіма її підводними течіями і джерелами на дні ріки. Любов і смерть, і жінки. Бокс, боротьба й конфліктність. Збудження, витривалість, зречення. От такі троякі відчуття виникають, коли читаєш загалом зрозумілі й прості історії. Щось мені не вдається передати всієї легкості й безпричинності романтизму Жадана. Єдине, що я можу з стовідсотковою впевненістю сказати, так це те, що ви не пожалкуєте, придбавши й прочитавши книгу.
На закінчення актуальний, на мою думку уривок вірша з другої частини.
"Нас роз'єднує лише наш страх і наші роботодавці.
Нас єднає лише
наша ненависть і наше терпіння."
Ага, ще натрапив на таку фразу: "мертва мова ніжності". Думаю, не треба пояснювати.
Немає коментарів:
Дописати коментар