Анатолій Дністровий "Невідомий за вікном"

Є така книжка, яка називається "Декамерон", в якій зібрано твори 10 укр. прозаїків останніх 10 років. Софію Андрухович я пролистав, не читаючи. Потім всюдисущий Любко Дереш. І от я наткнувся на незнайоме мені ім'я: Анатолій Дністровий (не Дніпровий чомусь;). Його "Біла дівчинка" виявилась настільки приємною для читання, що я зрозумів усю незвичайність ситуації: я відкрив для себе нового автора. Пізніше в бібліотеці ледве знайшов "Невідомого за вікном", який непримітно стояв поміж інших гігантів сучої, перепрошую, сучасної літератури.

Твір трохи не виправдав моїх очікувань, але я радий, що прочитав його. Якби хтось мене попросив описати роман одним словом, я би відповів: "Кволість". Кволість осіння, зимова, місцева, тобто київська, тобто хвороблива й меланхолійна. А ще тягуча. Бо ніколи не закінчується і, зрештою, як слід не починається. Одним словом, я прочитаю колись ще одну книжечку. Ту, нову. "Сніданок на снігу".

Александер Ґранах "Ось іде людина"

Такий опис дає Галина Петросаняк - людина, що переклала цей твір на українську мову.

"Життя народженого в Галичині й добре відомого в німецькомовному світі експресіоністичного актора Александера Ґгранаха, викладене ним у блискучому романі, що вважається однією з найзначніших автобіографій, написаних німецькою мовою. Тлом твору є суспільно-історичні реалії Галичини та Європи першої чверті ХХ століття. Ця книжка мудра, людяна, повна гумору й любови до життя. Хто прочитає цей твір, неодмінно зачислить його в ряд тих, до яких хочеться повертатися протягом цілого життя".

Я теж хочу сказати, що твір дуже людяний, простий і водночас сповнений життєвими дрібницями, які приємно читати, тобто читаєш - а а обличчі посмішка. Так і цей автобіографічний роман - посмішка-згадування життєвих дрібниць.

Половина книжки - про дитинство і юність. Половина - про війну. А десь між тим і тим - мрія про театр.

Оксана Забужко "Книга Буття"

Донедавна я й знати не хотів про Забужко. Ну є собі. Ну хай і буде. Але одного разу глянув її лекцію про Шевченка. Заінтригувала, як лекція, так і персона Забужко.

На другий день я вже взяв у бібліотеці її "Книгу Буття", в якій було дві чи то повісті, чи то оповідання. Власне, "Книга Буття" та "Інопланетянка". Якщо перша, як зазначалося у передмові, була першою пробою пера і відповідно менш відомою для широкого читацького загалу, то про другу повість, мабуть-таки, говорили, що після її написання Забужко, так би мовити, засвітилася.

Так і було. Тобто перша повість така собі. А друга вразила. Так якось невинно-туманно. З домішками емоцій, також невинно-туманних.

Цю книжку я читав у поїзді, підсвічуючи ліхтариком, від четвертої ранку до прибуття о дев'ятій. Люди хропли, подьоргуючи кінцівками крізь гарячі і вологі марення вагонного повітря, що тхнуло чимось різким і медикаментами, а я читав Забужко, яка у свої, на той час, двадцять років, досягала вершину естетичного оргазму, шукаючи четвеертого ступеня свободи. Скажіть, чому я раніше не завбачив її? Мається на увазі Забужко. Чи таки свободи?

Сергій Жадан "Месопотамія"

Сергій Жадан здивував. Приємно. Насправді цитувати можна багато, але по ходу читання мене найбільше зачепили ось ці три. Я впевнений, що кожен знайде собі щось до вподоби.

"Ніхто з нас не знає, говорив Сем, припалюючи так, що рубці на поламаному кілька разів носі рожево спалахували в гасовому сяйві, як близько знаходиться його смерть. Ніхто з нас уявити не може, як далеко на її теріторію ми заходимо" ст. 44

"Іноді наші уявлення про кривду, завдану нам, зовсім не співмірні з тими докорами сумління, які будуть гризти нас ціле життя" ст. 126

"Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користуємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, ніж потрібно. Життя має лише два шляхи: один веде до раю, інший - до пекла. Щоправда, у багатьох місцях вони перетинаються" ст. 134

Що саме здивувало? Ліричність. Якщо в попередніх творах вона проявлялася ніби на другому плані, то зараз вона накриває увесь текст чимось невидимим, що, власне, і зветься ліричністю з усіма її підводними течіями і джерелами на дні ріки. Любов і смерть, і жінки. Бокс, боротьба й конфліктність. Збудження, витривалість, зречення. От такі троякі відчуття виникають, коли читаєш загалом зрозумілі й прості історії. Щось мені не вдається передати всієї легкості й безпричинності романтизму Жадана. Єдине, що я можу з стовідсотковою впевненістю сказати, так це те, що ви не пожалкуєте, придбавши й прочитавши книгу.

На закінчення актуальний, на мою думку уривок вірша з другої частини.

"Нас роз'єднує лише наш страх і наші роботодавці.
Нас єднає лише
наша ненависть і наше терпіння."

Ага, ще натрапив на таку фразу: "мертва мова ніжності". Думаю, не треба пояснювати.

Сашко Ушкалов "Жесть"

Коли побачив її вперше - то подумав, що на обкладинці на валуні сидить щур. Щур в каптурі? Щось мене насторожувало тоді. І я купляю тільки стандартні книжки, а не іншоформатні якійсь, бо де потім їх поставиш? От будуть валятися де попало й теде. Мені таке не потрібно. І, ясна річ, від назви цієї книжечки мені не відняло мову. Тому я спокійно пройшов повз стелаж з цією книжечкою, лише краєчком ока запам'ятавши назву. Зараз, добряче придивившись, розумію, що на окладинці риба. Риба-хлопець. А якщо точніше, то риба-пацан. Трохи краще, відзначаю подумки, але суті не міняє. Риба в каптурі? Щось мене насторожувало тоді. І зараз.

Знаєте, комусь подобаються короткі історії Сашка, комусь ні. Але я не звертаю увагу на, приміром, "форумний бруд", який виливається на автора, і на передмови розумних людей, мовляв, постмодерн задовбав, а, відверто кажучи, шизанутий постмодерн ще тримає позиції. Ну, вона, та розумна людина, говорить про глибину поверхонь, посилаючись на ще якусь людину, очевидно більш розумну. Так до чого я веду? До того, що я прочитав передмову, але ж не побіг сліпо слідом за думками "розумної людини". І я не збираюся читати той форумний бруд. Ні, просто я хочу докопатися до суті, можливо, навіть не до суті, бо де ж там копати в такій глибині?;) Зодовбешся. Я хочу в кількох словах сказати про своє враження, яке хоча й буде суб'єктивним, зате буде суб'єктивно правильним і суб'єктивно моїм.

Проза його спочатку лякає стилем написання (дещо гопніцький чи як?), а пізніше до нього привикаєш. Може, хтось і радіє глибині поверхонь, та мені не вистачає більшої глибини тексту. Якщо це пов'язане з тим, що автор сам не хотів писати глибоко, тоді нема ніяких запитань. Але якщо автор писав так, ніби він писав на всі 100% - тоді мене це трохи лякає. Але мені, якщо чесно, все одно до якогось там Сашка. Він пише так, ніби курить сигарету, попиває чай з ромашки і дивиться фільм. При тому ще вмудряється потрапляти в пригоди.
Ну, все.

Василь Шкляр "Ностальгія"

На жаль, не знайшов фото обкладинки. Але знайшов чудового Шкляра;)

Ну що, пані та панове, про "Ностальгію" неможливо говорити без емоцій, тому що вона і є суцільні емоції. Туга за батьківщиною. За домом. А що, якщо ти вдома, але тебе все одно щось шкребе в душі, тернить? Ви розумієте? ТЕРНИТЬ. Події розгортаються в Києві і на невеличкому хуторі, що лежить між лісом (не поліським, на жаль) і річкою. Тут багато риболовлі, багато природи, багато роздумів. Багато тернової туги. Тут і якась змарнована любов і надія на розуміння. Мабуть, цей твір трохи слабший за "Ключ" і за "Кров кажана", але тільки трохи, і тільки в плані майстерності написання. Емоційно ж набагато кращий: по шкірі тричі пробігали табунці комашок. Чи то від холоду? Не знаю, адже я так заглибився у той ліс, очерет, запах м'яти, росу, масний запах грибів і листя тощо, що мимоволі почав сприймати написане надто близько чи пак реалістично.

Сергій Жадан "Ворошиловград"

Починаю любити видавництво "Фоліо".Як і "Богдан", яке взялося за створення "горизонтів фантастики".

Спочатку роман лякає об'ємом. Він, здається, найбільший у Жадана?
Але відразу, взявши до рук книжку, здивувався: папір дуже... тендійтно-ніжний. Одним словом, аж любо.

Читаючи "Ворошиловград", думав, що роман треба екранізувати. Вже зараз я почитав Вікіпедію і там сказано, що його таки взялися екранізовувати. Дата виходу - невідома. Буджет солідний - до 1 млн. грн.

В цьому творі є все (і в цікавій послідовності). Всього не переказати. Хто читав - знає, а хто ні - той може собі порозмірковувати над варіантами, пов'язаними зі словом "все".

Жадан - солдат сучукрліту. Але Жадан - і неперевершений лірик, з яким ще треба позмагатися зарубіжним авторам.

Сам твір - масний, в ньому пахне бензином і тютюном, в ньому багато кукурудзи і диму. Також є футбол.

Є все. Ще є варіанти?)