У романі-притчі "На полі смиренному" - "одному з найважливіших творів письменника - простежено епоху молодого українського християнства в його протиборстві з язичництвом на тлі болісних суперечностей між церковними догмами і реальним життям" Цей опис взятий з самої книжки. Від себе скажу, що роман не гостросюжетний, але цікавий, бо в ньому письменник зображує людську душу, її сонячні дні і похмурі підземелля. Події розгортаються в 11-12 ст. Головний герой - раб Божий Семен, який став автором цієї історії. Він описував те, що бачив: біснуватих, трудолюбивих, розумних, дивних, пропащих і багато інших. Роман-притча, тому й нагадує притчу: в кінці кожного невеликого розділу нас чекає якась мудрість, солодка й проста. Я почав читати цю книжку, коли повертався з Києва 3 квітня. Потім закинув на деякий час. І ось прочитав.
"Око прірви" - головний герой з Павлом, "фарисеєм і книжником" Созонтом і слаборозумним Кузьмою направились до Микити Стовпника, про якого ходили чутки буцімто він святий, що творить чудеса, зцілює і лікує. Дорогою вони розпитують людей про житіє святого - вони й розказують, що так, це правда. Але, як стане пізніше зрозуміло, все це байки, взяті з одного життєпису, в якому описується життя Симеона Стовпника, справжнього святого. Письменник хоче показати, що чужа шкура не приживається на злодії, що систему не можна взяти й замінити нею іншу систему. Тож Микита - просто злодій чи таки святий? А ще те таємниче Око Прірви... З опису: "роман-антиутопія, що був напианий після розпаду СССР. За словами автора, "це алюзія тоталітаризму, який можна було б назвати Домом чорного світу... ним я ніби вимітав із себе сажу того чорного світу, як це буває, коли чистять димарі". Будь-яка спроба служити тим чи іншим ідеологічним системам рано чи пізно зазнає краху...". "події 16 ст".
"Мор" - "про відносність усього, крім добра і зла, дивовижно пластично, з тонкими переходами від реальності до ірреальності", "повість про чуму у Львові в 20-ті рр. 17 ст.". Дивний Странній приходить до містечка, в якому лютує мор. При вході він зустрічає лікаря, який запитує його сердито: "Шукаєш смерті?". І той відповідає: "Я довго мандрував. Гляньте, пане, на мої патинки. Я вже не раз зустрічався з мором і дечому навчився. Від мору, пане, не рятується той, хто тікає. За містом лютює мор не менший і так само косить людей. Найліпший спосіб сховатися - наблизитися до нещастя".
І "Сповідь" - дискурсійна повість про події 18 ст, "про істину - золотого птаха, яку треба шукати, але не ловити". Чимось нагадав роман Гессе "Степовий вовк", мабуть, тому, що головний герой перетворюється у вовкулаку, вовка. Він вигнаний якоюсь вищою волею Чорного чоловіка з свого дому, міста. Він живе в лісі, самотнім і голодним. Він збирає спочатку їстівні ягоди ще щось, а потім вбиває зайця, коня. Примикає до зграї, але коли зрая напала і вбила людину, він втікає від них. Вони звірі, а він людина у вовчій шкурі. Хороша повість. Відчувається, що сповідається не тільки головний герой, а ще й...
"- Ти гадаєш, око небесне, - сказав він, - що я сліпий, а не сліпий я. Думаєш, що я глухий, а в мене добре чують вуха. Думаєш, що маю затверділу душу, а вона в мене плаче щодня. Одне тільки правда: я вичерпаний. Я ниций. око небесне, і в цьому, здається, найбільша моя вина."
Валерій Шевчук - дерев'яна українська церква в кожному селі, зайшовши в яку, дивуєшся: не маленька вона, а сягає далеко аж до неба.
Немає коментарів:
Дописати коментар