Перше я прочитав "
Таємне джерело", відгук написав більш негативний, аніж позитивний чи хоча б нейтральний, як то часто буває. Я не мав намірів читати інші його книги, просто познайомився з одним його романом і все, досить, як мені тоді думалося (це було в березні). Літо видалось не надто багатокнижним, а от осінь приваблювала насамперед тим, що мав відбутися Форум видавців, на який, за дивним збігом обставин, мене запросили, яко одного з авторів "
Друзів незрадливих". Про цю книжку також можете знайти відгук. Тоді всі, мабуть, найбільше чекали одного роману: "
Марусі" Шкляра. Тема національно-визвольного руху мене зацікавила більше, ніж та сама тема, але на уроках історії, тому, коли трохи пізніше вийшла книга "
Справа отамана Зеленого", не довго думаючи, вирішив невдовзі придбати книжку. Ось так я її і прочитав, після чого кардинально чи не кардинально, проте змінив свою думку щодо т.зв. масової літератури Андрія Кокотюхи.
А тепер багато не буду писати. Книга сподобалась, хоча найкраща, на мою думку, з усіх - "Справа отамана Зеленого".
Новий роман не купляв, бо мені не сподобалася обкладинка. І назва. Здається, це вже межує з графоманством. Або з щоденною роботою, якою заробляєш на хліб.
