Раніше я знав, що це єдиний український письменник, який живе за рахунок своїх гонорарів. Здавалось би, велике досягнення! Значить, він вартий того, значить, заслужив. І я в принципі не помилився, коли так думав, бо, почавши читати роман, одразу звернув увагу на неабиякий досвід, тобто майстерність. Хоча, скажемо відверто, завжди є куди рости. І тут також відчувався отой "ріст, застиглий в часі", бо, зрештою, очікування завжди набагато фантастичніші за реалії. Словом, не геніально. Просто й довершено. Трохи прогнозовано й замилено. Детектив як детектив (200 сторінок змальовується ситуація з усіма її незрозумілостями, потім, на наступних 20 ст., вимальовується "силует" злочинця, але, ясна річ, за кілька сторінок до кінця все перевертається з ніг на голову. Але ти, читач, знав, що так буде, а отже й не здивувався. Пригадаймо Андруховича. Він сказав: "Шукайте у книжках здивування". Тож здивування не було).
Варто зазначити, що Кокотюха - це та людина, яка продукує у найбуквальнішому сенсі цього слова масову літературу. Варто зазначити, що Кокоюха - це людина, котра писала (і, мабуть, досі пише) сценарії для "для кількох документальних фільмів з циклу „Кримінальні історії” (ICTV). «Чужі помилки» (СТБ), «Стрингер» та «Одержимі» (1+1). Працював журналістом і сценаристом на проектах «Сніданок з 1+1», «Київський регіон», «Паралельний світ». Пише сценарії для проекту «Судові справи» (Film.ua)."
Як видно, читати Кокотюху - наче дивитися по телевізору вищезгадані телепередачі. Ти вже давно зрозумів, що це брєд, але мама ще дивиться, не так з цікавості, як від нічого робити.
Отже, завершимо відгук, як слідчий Князевич підводить підсумки: загинаючи пальці:
1) Один раз прочитати треба, аби знати хто то такий і що він пише.
2) Безумовно майстерність присутня, як наслідок довгих трудівних днів, якщо можна так сказати.
3) На цьому всьо й закінчується.
Немає коментарів:
Дописати коментар