В таких випадках треба мати запасний план: в подібних ситуаціях не можна панікувати. Але про який спокій іде мова, коли "халепа!"? Коли не те, що нема бажання, а його взагалі нема. Гаразд, щось не те пишу.
Тібор Дері - угорський письменник. Про це та багато іншого ви дізнаєтеся, прочитавши цю симпатичну книжечку. У вас, звісно, буде вибір: читати чи ні. На користь другого варіанту зіграє дивна, як на перший погляд, назва. Бо-пер!.. Що за фігня? - запитаєте ви. І, втім, слушно.
І стається дивовижа: прочитане перше речення. А за ним абзац і сторінка. Десь на цьому місці, - між першою і другою сторінкою, - вже немає (ні, не бажання) сумнівів, що цей письменник, Бо-Пер, не те, що геніальний, - а приємний, тобто ви зрозуміли. Його слова легкі й пухнасті (особливо там де часто-густо порівнює щось із печінкою, шлунком, ще якимись органами), а сам автор настільки самоіронічний, що поневолі сам стаєш таким, тобто майже геніальним, принаймні таким хочеться бути: незлецьким писакою. Другосортнім, як би сказав безсмертний Тібор.
Прочитав (якщо просумувати) за кілька годин, міг впоратися і швидше, але навіщо цей поспіх, якщо в книзі йдеться про старість? Я кардинально інший від Тібора в усіх значеннях, деколи по-змовницьки усміхався прочитаному, деколи ніяк не реагував на неймовірні викрутаси вищого письменницького пілотажу. Деколи, щоправда, мені захоплювало подих. Справа навіть не у висоті чи стрімкості падіння, чи злету, а в - таке гарне слово є - просторікуватості, тобто беззмістовності сказаного. Але власне не в ній, а в тій багатозначності, що проступає вряди-годи з її безглуздої поверхні.
Ось так завжди: хочеш прикрасити - виходить щось на кшталт прифальшованості, і це відразу відчувається.
Друга спроба!
Я допетрав! Справа в зворотньому процесі: в тому, щоб говорити так, як є, не прикрашати. Ні, знову не те. Коротше кажучи, сміливо беріть 40 з лишком гривень і поспіхом забирайте з книгарень цю книгу, поки ще вона є на полицях!
Вам сподобається. Це я гарантую.
Немає коментарів:
Дописати коментар