Ірен Роздобудько "12"

Дивно, але недавно я зрозумів, що ніколи не чув її голосу. Та менше з тим: за кілька хвилин критична ситуація, що зненацька виникла, нормалізувалася.

Обкладинка не вразила. Кілька перших сторінок навіть не зацікавили. Я взагалі був подумав, що ця книжка про якусь дівчинку, котру нудить від світу і так далі. Потім стало - як не дивно - цікавіше. Книга складається з трьох частин. Перша - найбільша, друга - зо два-три десятка книг. І третя - зовсім крихітна. Отож читалося мені приблизно якось так:

1)

шо за хірня? я таке не буду читати, либонь, я всяке читав, але щоби знову ставати на граблі - ні-і-і, дякую, але ж роздобудько, треба дотерпіти хоча б до середини, а там - будь шо будь, отже висновок - нада фєдя, нада, почав - то закінчи, бодай до середини

тепліше, в сенсі цікавіше, ні, направду, я не кривлю, героїня слухає розповіді, м'яко кажучи, божевільних, вдома переслуховує плівку, повільно і в неї їде дах, принаймні починає рухатися, а якому напрямку - то вже таке, третьосортне, ще трохи і все, фініш, а там, диви, і сенс побачиш, себто відкриється щось дивовижне

овва, приїхали, дівчинко
тепер ти стоїш перед вікном і розмовляєш з тінню - як тобі, неприкаянній, здалось - чоловіка, проте коли ти обернулася - то нікого, ясна річ, не побачила

2)

не розумію

хто він такий?

хто вона така?

другий розділ взагалі до певного моменту незрозумілий, проте лише до певного моменту

3)

частково метафізика
частково фільозофія
частво просто особисті речі, про які нам хоче - тет-а-тет - розповісти автор з вуст якого-небудь героя
закінчується все приблизно як у магічному театрі
останній рядок ставить крапку над одним великим і: назва книги

Ось такий, друзі, відгук.