Говорити про класику набагато складніше, ніж про сучасну літературу, тобто говорити про класику набагато складніше, ніж, наприклад, про "Культ" Дереша. Кожне слово має бути обдуманим і зваженим на терезах власних переживань.
Багряний. "Тигролови", "Сад Гетсиманський"... При чому шкільна програма, здається, зупиняється лише на "Тигроловах". Мені пощастило прочитати "Сад Гетсиманський" в той, шкільний, час. Про інші твори письменника я не задумувався... тоді.
На Майдані ми з дівчиною, моїм андрогіном, зустріли одну бабусю, а радше вона сама підійшла, тримаючи в руках клаптик білого паперу. На ньому, коли бабуся лагідно простягнула його нам, ми побачили вірш (увага! — як пише Андрухович) Івана Багряного. Так, кивала головою бабуся, теж лагідно, він, говорила вона, дійсно писав вірші. І в нього дійсно їх багато. Дві? Три збірки? Чи одна найпотаємніша, про існування якої ніхто не знає?
Словом, заінтригувало. Бо, прочитавши вірш до крапки, — по всьому тілу хвилею пробігли/прокотились комашки. В Інтернеті не складно було знайти ще два твори письменника, прозові: повість про трагедію під Бродами, де "свої" вбивали "своїх", тобто українці українців, молоді синьоокі мрійники молодих синьооких мрійників, власне, "Огненне коло" і роман "Людина біжить над прірвою".
Тепер можу сказати, ба, заявити офіційно, що назви ці мені як-не-як знайомі, але читати ці твори, на жаль, мені раніше не доводилося. Зараз, як Ви вже подумали, я за них взявся;)
Вже читаючи "Огненне коло", звернув увагу на дивні й красиві слова: балькон (а не балкон), тіль-тіль (щойно), товкотня (метушня), цебто (а не тобто й себто) і багато інших слів, які, по суті, не являються неологізмами чи ще чимось таким новим і непізнаним, просто дещо забутим. Даремно.
Можна багато говорити про "спільну ПРИРЕЧЕНІСТЬ і спільну долю", що в'яже усіх тих головних героїв — а їх десятки тисяч! Тих простих хлопців, — але навіщо? Хіба і так не ясно, що це треба раз прочитати — і втямити. Хіба не зрозуміло, що в нас всередині є порожнини, які потребують заповнення, самі того не відаючи. Чим, спитаєте Ви, ці порожнини заповнювати? Так ось такими Багряними... кровавими... трагічними... опаловими, як те небо.
Немає коментарів:
Дописати коментар