Іван Багряний "Людина біжить над прірвою"

Нарешті дочитав.

До "Тигроловів", "Саду Гетсиманського" і "Огненного кола" долучився роман "Людина біжить над прірвою".

Читається легко й швидко, незважаючи на те, що текст красномовний по-багрянівськи і складний. Відразу скажу, що сюжет не динамічний. Німці, "наші", партизани, "торбешники", запроданці, зрадники, невинні, матері та жінки, хворі й босі "салдати", а ще голодні, вимучені, спустошені, невиспані, але воістину з вірою у серці. З вірою повернутись додому живими. Так, могли в будь-яку мить пристрелити на місці. Так, могли відвести в ліс або на цвинтар, заставивши самому собі рити могилу. Так, знущалися з твоєї національності, принижували, множили на нуль усю твою незнищенність. Так, було важко.

Максим, головний герой, витримав натиск фронту чи фронтів, витримав і не зламався.

Читайте, бо це треба читати.
Читайте, щоб мати повнішу картину творчості Багряного.
Читайте, аби збагатити свою мову, адже в творі багато архаїзмів, які можна осучаснити.
І, на кінець, читайте, бо це наше.