Андрій Даньків "Божевільний"

Скажу кілька слів. Читати один раз в паперовому варіанті набагато приємніше, ніж сім - в електронному. Насправді я читав книжку багато разів, точної к-сті не скажу, але кожного разу відривається щось нове, і це я кажу не тому, що я автор, а тому, що так і дійсно є. Потім дивуєшся, як ти міг так написати, сам не знаючи, що воно (ну якісь деталі, фрагменти) буде пов'язано між собою дивним чином. А ще в деяких місцях всередині щось ворушилось. І справа тут також не у себелюбстві, а в тому, що слова насправді впливають на наші нутрощі, внутрішні органи і таке інше, аж до темних закапелків душі. А ще в книжці багато помилок. Я налічив десь 7-8.

Читається важкувато, як на мене, але коли сторінки закінчуються, ти думаєш, що не начитався, треба ще, адже ж нічого ще не зрозуміло! І так далі і тому подібне. Є моменти, коли хочеться вдарити себе по голові. А є такі, коли хочеш (як це не звучить) процитувати сам себе, але не можеш, бо як автор може займатися таким? І я чекаю, коли люди почнуть щось виписувати, публікувати, поширювати тощо.

Загалом я задоволений емоційним ефектом, який забезпечує книжка кожному, хто її прочитає. Це має бути як щось, що не забувається так швидко. Читачі мають ходити зі своїми думками ще тижнями, розмірковуючи, розкладаючи фрагменти на полиці, можливо, перечитуючи знову. Це, ясна річ, моє побажання, яке я щойно сформулював, грунтуючись на основі власних (ну хочеться сказати!) психо-емоційних переживань, хоча я не маю зеленого уявлення навіщо написав це слово "психо". До речі, що воно означає? Назву стрічки Хічкока? А ще? Так, це слово означає "душа". Виходить, що я задоволений душевним ефектом. Більше не буду писати, бо скажете, що саймаюся піаром.

Іван Крип'якевич "Історичні проходи по Львові"

Це перша історична книжка, яку я з цікавістю прочитав.

Анатолій Дністровий "Сніданок на снігу"

Дністровий мені сподобався ще з того разу, коли я читав його оповідання "Біла дівчина". Читаючи власне "Сніданок на снігу", мені не все подобалося. Передусім головний герой, але це викликано якимсь безпідставним суб'єктивізмом, який зрештою перетворився у позитивний відгук, який я зараз і пишу. Цікава тема. Цікавий сюжет. Простий текст. Простий стиль. Сподобались окремі оповідання, але читати можна всі. Закінчення "Сніданку на снігу" дає надію на продовження. Одна з можливих назв така: "Сніданок на воді" (бо ж багато снігу почало танути). Отже, Дністровий залишається особисто для мене цікавим, ненав'язливим автором, якого хочеться читати в будь-яку погоду і пору року. Чи зранку, чи в обід, чи ввечері, а чи вночі.

Юрій Мушкетик "Жовтий цвіт кульбаби"

Ось таку книжечку я прочитав (домучив, бо шрифт дрібний і читається повільно: все-таки історична проза). Тут є "Смерть Сократа (чому він вибрав смерть, коли міг втекти, уникнувши її)", "Суд на Сенекою (чи дотримується він власної філософії, попри те, що доволі багатий і т.д)" і власне повість "Жовтий цвіт кульбаби", в якій розповідається про Гололя-Яновського. Її слід прочитати бодай для того, аби знати, що Гоголь ще й через дефіс Яновський.  Повість унікальна ще тим, що в ній з'являються Пушкін, сам Гоголь (вони були друзями, як виявляється), ще багато різних "писателів", як тоді говорили, критиків чи цензорів, а десь наприкінці з'являється Шевченко. Так, так, друзі, пазл складається в одну картину, віддалені один від одного імена в нашій уяві стають поруч... варте, щоб прочитати. О! Аж тепер помітив на обкладинці ніс Гоголя! Диво дивне той Гоголь-Яновський...

Віктор Неборак "Введення у Бу-Ба-Бу"

Почитавши Андруховича, розумієш Андруховича. Почитавши Неборака, розумієш, що таке бубабу.

Насправді я зараз дуже хочу спати, тому писатиму лаконічно. Дуже.

Книжка наштовхнула на деякі роздуми. Давненько такого не було.

Читається легко. Відчувається рука бубабіста.

Що ще?

З радістю читатиму й надалі Неборака.

Це важливо, бо, наприклад, Володимира Цибулька я не буду читати ніколи, хоча й поважаю його стиль і так далі.

Хе-хе... А чи думав автор про "Виведення з Бу-Ба-Бу", адже це - як наркотик (не даремно ж дивився "Сід і Ненсі" й "Щоденник баскетболіста"). Хочеш і хочеш. Позитивний момент в тому, що від бубабу не помирають.

Ура, брати і сестри!

Андрій Курков "Улюблена пісня космополіта"'

Сюжет, якщо дозволите сказати, дуже простий: дезертир знаходить місто в кипарисовій тіні на березі моря, яке, на його думку, дуже схоже, ні, і є справжнісінький РАЙ. Але цей рай скоро перетворюється на війну... тому що його жителі - герої-солдади, герої-офіцери і герої-командири, яким набридло відпочивати і вони захотіло створити свою державу, та, ясна річ, хотіли створити її під трохи іншими, загальнолюдськими, лозунгами. І ясна річ, думали вони лише про свої блага.

Щодо книжки, то читається вона мегашвидко. Вчора трохи і сьогодні на парах (3-х).

Чи сподобався мені Курков? Ну, я би ще зо 2-3 його романи прочитав, бо ось так, прочитавши лише один, не можу сказати щось зле або хороше про нього і його творчість.

Олесь Ільченко "Місто з химерами"

Якщо ви знаєте про "Будинок з химерами", що в Києві, але нічого не знаєте про його творця, зодчого Владислава Владиславовича Городоцького, то вам варто прочитати цю книжку.

Твір вартий уваги кожного. В ньому і легенький детектив і трохи "архітектурної містики", але загалом твір, мені здається, схожий на короткий нарис, тобто автор міг і глибше описати все.

Як би там не було із глибиною, на сторінках роману ви зустрінете "живих" Франка і Лесю Українку. Тобто долі героїв у певний час і в певному місці перетинаються: колись одним поглядом, а колись і чутками про них, наприклад, про горду Ларису Косач, яка пише вірші, чимсь хворіє і т.д.

Ну, і на закінчення, скажу, що читання книжки не забере у вас багато часу, але цього "нарису" цілком вистачить для ознайомлення зі "старим" Києвом, іншим...

І ви дізнаєтесь про Змія, який снився Городоцькому і двом іншим архітекторам, внаслідок чого утворився умовний трикутник, в центрі якого самі знаєте що, а якщо не знаєте, то все-таки прочитайте - і дізнаєтесь.

PS: ССК.