середа, 7 травня 2014 р.

Олесь Ільченко "Місто з химерами"

Якщо ви знаєте про "Будинок з химерами", що в Києві, але нічого не знаєте про його творця, зодчого Владислава Владиславовича Городоцького, то вам варто прочитати цю книжку.

Твір вартий уваги кожного. В ньому і легенький детектив і трохи "архітектурної містики", але загалом твір, мені здається, схожий на короткий нарис, тобто автор міг і глибше описати все.

Як би там не було із глибиною, на сторінках роману ви зустрінете "живих" Франка і Лесю Українку. Тобто долі героїв у певний час і в певному місці перетинаються: колись одним поглядом, а колись і чутками про них, наприклад, про горду Ларису Косач, яка пише вірші, чимсь хворіє і т.д.

Ну, і на закінчення, скажу, що читання книжки не забере у вас багато часу, але цього "нарису" цілком вистачить для ознайомлення зі "старим" Києвом, іншим...

І ви дізнаєтесь про Змія, який снився Городоцькому і двом іншим архітекторам, внаслідок чого утворився умовний трикутник, в центрі якого самі знаєте що, а якщо не знаєте, то все-таки прочитайте - і дізнаєтесь.

PS: ССК.

вівторок, 6 травня 2014 р.

Юрій Мушкетик "Смерть Сократа'

 З Мушкетика я читав два романи: "Крапля крові" і "Біла тінь". Тоді він мені сподобався, тому коли я побачив у бібліотеці "Смерть Сократа" - не роздумуючи взяв.

Спочатку я написав на аркуші паперу відгук, досить розлогий, але вирішив, що лаконічність не відміняли, тож напишу коротко і зрозуміло, як, надіюсь, завжди.

Книжка являє собою збірку новел, десь до трьох десятків загалом. Серед них, власне кажучи, Ви можете знайти і "Смерть Сократа".

Коли я дочитав "Смерть Сократа", то сказав собі подумки: "Чорт забирай!.. Як можна ТАК писати?". Здається, нічого надзвичайного, але проймає до болю, ні, радше якогось щему, бо... він ще живий.

Прочитайте - і зрозумієте.

вівторок, 29 квітня 2014 р.

Леопольд фон Захер-Мазох "Венера в хутрі"

Коротко про головне:
1) Мені сподобалося.
2) Ви повинні це прочитати:
а - для того, аби розширити свої літгоризонти;
б - бо читання принесе Вам неабияке задоволення.



середа, 23 квітня 2014 р.

Амос Оз "Пізнати жінку"


От що каже Вікіпедія: "Амос Оз (івр. עמוס עוז‎) (народжений Амос Клаузнер, 4 травня 1939) — ізраїльський романіст, новеліст та есеїст, пише мовою іврит. Учасник арабо-ізраїльських воєн 1967, 1973, пізніше діяч антивоєнного руху за примирення між двома народами. Професор універсітета Бен-Ґуріона в Беєр-Шеві".

От що кажу я: ледве дочитав книжку до кінця. Спершу думав, що цікаво буде почитати "ізраїльського" письменника, але, повірте, краще б я так не думав. Позитивним моментом на початку було й те, що видавництво "Folio" надрукувало цю книгу. А ледве дочитав, бо вона дуже нудна.

Не буду більше писати зайвого, а процитую слова головного героя, якими можна сформулюватин головну ідею кижки: знайти "ОЗНАКИ ЖИТТЯ".

І, до речі, в книжці АЖ НІЯК не розкривається питання пізнання жінки.

четвер, 17 квітня 2014 р.

Василь Шкляр "Тінь сови"



"Спасибі тобі ж, пралісе!"

Щоб не обтяжувати вас лишньою інформацією, я буду писати коротко.

1) Перше, що подумав, читаючи (дослівно): "Неймовірно лагідно".
2) На сторінках 22, 44, 47 - смикнулось щось усередині.
3) 48 сторінка - читається емоційно важко: особисте.
4) 96 сторінка - приреченість набула контурів з подальшими наслідками на інших сторінках (див. нижче).
5) 213 ст. - гостро закололо щось.
6) 223 ст - гірко-солодко зашеміло.

Ось, друзі, такі виникали в мене відчуття, протягом читання. Я з самого початку збирався приділити найбільше уваги не якимсь зовнішнім (розумовим) оцінкам твору, а внутрішнім рефлексіям. Думаю, мені це вдалось.

Що ще сказати?

В кожного, як говорить автор, повинен бути свій праліс.

вівторок, 15 квітня 2014 р.

Ден Браун "Інферно"


Ух. Прочитав.

Це перша книга, яку я прочитав Дена Брауна, і я радий, що це саме "Інферно". Зацікавлює з першого і тримає в напруженні до останнього слова. "Потрійний шедевр" - подумав я, коли дочитав до кінця: 1) Данте 2) Цобріст 3) Браун. Данте написав "Божественну комедію", яка стала основною рушійною силою сюжету і джерелом його загадковості, а отже, і непередбачуваності. Цобріст створив "чуму". Розкриваючи тему Цобріста, автор в кінці підводить читача до думки, що це геніальний-генетик, геніальна людина, котра випередила сучасну науку на кілька поколінь, і людина, яка створила свій "шедевр", вірус. І, насамкінець, Браун, який завершує свій роман "зорями". Такими, як і у Данте. У Цобріста.

Власне, це далеко не все, що можна сказати з приводу "Інферно", проте я лише хотів описати відчуття\думки щодо троїстості шедевральності, якщо можна так сказати. Простіше кажучи, потрійною глибиною: видумано-художньою, міфолого-історичною і сучасно-персональною. Знову ж таки, якщо можна так сказати.  





четвер, 10 квітня 2014 р.

Макс Кідрук "Навіжені в Перу"



Я полюбив пригодницькі романи Кідрука, попри його, автора,
(якщо уважніше й глибше придивитись), на мій погляд, зверхість - так, саме це слово, а не інакше, - яка відчувається не те, що в погано замаскованому тексті, а споглядається у найвідкритішій формі, яка може бути, а саме: усній, тобто Макс, як мені знову ж таки здається, гордий тим, що багато подорожує по світу, робить те, що іншим зась, він ставить себе вище за звичайних людей-невдах, котрі не можуть не те, що податись кудись, наприклад, в Мексику чи Перу, а не можуть навіть владнати якісь свої звичайні побутові проблеми в сім'ї, на роботі і в особистому житті. Утім, цього в нього не забереш. Утім, мабуть, він має право так себе припідносити. Можливо, він дійсно альфа-самець абощо, одначе успіх його - заслужений, а талант, без усіляких сумнівів, справжній, як найсправжнісінький діамант.

Повторю: я полюбив пригодницькі романи Кідрука.

В них все просто, просто цікаво і просто смішно.

От, певно, саме така формула успіху: простота, цікавість і гумористичність. Що ще можна сказати? Власне. Нічого. Лаконічно й точно.