Ірен Роздобудько "ЛСД"

Передмова пані Тетяни Вергелес налаштувала, скажімо, на потрібну ноту, тому що прочитавши її, передмову, я вже знав, - довіряючи на слово, - що книга є суперовою. Не подумайте, що це іронія, ні, я направду сподівався, що Роздобудько, як завжди, не підкачає, тобто задоволення від прочитаного – гарантоване. Хто його гарантував? Та я сам, бо вже не одну книжку пані Ірен прочитав і ще жодна не залишила мене ні з чим.

Чимось нагадує “ЛСД” мені “Дім дивних дітей”, а ще такий фільм, де грає Єва Грін, забув його назву англійською. Чи не “Crew”? Однак з часом, а точніше зі збільшенням прочитаних сторінок, я зрозумів, що справа не в подібності декорацій, справа в начинці, як би міг хтось з письменників написати. Десь тоді я вже чітко розумів, що “ЛСД” – це “ЛСД”, не щось інакше, не щось запозичене з Ріггза абощо.

Був цікавий момент, коли я їхав в автобусі до Львова і – ніхто не застрахований від такого – натрапив на кумедну фразу. Я засміявся і замовк, розуміючи своє хитке становище. Інші пасажири, котрих, здається, не було багато, як мені здалось, не відреагували на мій сміх. Ну й добре! Хто читав книгу, то, певно, зрозуміє. Йдеться про ті скорочені імена, наприклад, Пат, Тур чи хто там ще був. Також йдеться про собак.

Добре, що я нічого особливого не очікував. Бо колись таке сталося з “Якби”. Я думав, що попереду на мене очікують якісь фантастичні пригоди, натомість це була просто хороша книга, як і кожна, яку я прочитав. А це: “Гра в пацьорки”, ”12”, ”Якби”, ”Оленіум”, “Я знаю, що ти знаєш, що я знаю”, а тепер і “ЛСД”.

Тож такий відгук. Хто любить творчість Роздобудько – читайте.

PS: Вищезгадана пані Тетяна написала в передмові, що ця книга, на її думку, найкраща, проте я думаю, що найкраща книга в Роздобудько ще попереду. Звісно, я не читав багатьох її романів і так далі, але ви, мабуть, здогадуєтеся, що взагалі не варто говорити “найкраща” або “найгірша”. Бо сказати перше – означає поставити крапку, сказати друге – поставити хрестик. Щось таке.