Пишу цей відгук пізно вночі, книжку дочитав, коли повертався з Франківська до Львова. Книга захоплює з другої сторінки, тому що з першої ти ще не звикаєш до своєрідної (грабалівської, тепер можна казати) прози. Богуміл Грабал - це письменник, який стоїть поруч з Бруно Шульцом та ін. Його проза така, що одразу можна сказати: "Один з геніїв", тобто десь в тому ХХ столітті були такі люди, які творили щось таке, що зараз можна назвати чимось особливим. Це все дуже складно і потребує глибокого вивчення, яке, можливо, вже хтось проводив, одначе, потрібно сказати, що мені подобається власне така література: Бруно Шульц, Йозеф Рот, Тібор Дері, а тепер і Богуміл Грабал. І я взагалі дивуюся скільки може бути (ймовірно) таких авторів і книг, про яких ми нічого не чули і не знали, але вони, по суті, були (чи є) такими собі алхіміками слова, можливо, слова досі ХХ століття? Алхімія слова - це взагалі до мене, хоча я всього лише неофіт. На цьому я закінчу. Досить вам цього, як писав Богуміл?
Книжка - супер.
Немає коментарів:
Дописати коментар