Василь Шкляр "Ностальгія"

На жаль, не знайшов фото обкладинки. Але знайшов чудового Шкляра;)

Ну що, пані та панове, про "Ностальгію" неможливо говорити без емоцій, тому що вона і є суцільні емоції. Туга за батьківщиною. За домом. А що, якщо ти вдома, але тебе все одно щось шкребе в душі, тернить? Ви розумієте? ТЕРНИТЬ. Події розгортаються в Києві і на невеличкому хуторі, що лежить між лісом (не поліським, на жаль) і річкою. Тут багато риболовлі, багато природи, багато роздумів. Багато тернової туги. Тут і якась змарнована любов і надія на розуміння. Мабуть, цей твір трохи слабший за "Ключ" і за "Кров кажана", але тільки трохи, і тільки в плані майстерності написання. Емоційно ж набагато кращий: по шкірі тричі пробігали табунці комашок. Чи то від холоду? Не знаю, адже я так заглибився у той ліс, очерет, запах м'яти, росу, масний запах грибів і листя тощо, що мимоволі почав сприймати написане надто близько чи пак реалістично.

Сергій Жадан "Ворошиловград"

Починаю любити видавництво "Фоліо".Як і "Богдан", яке взялося за створення "горизонтів фантастики".

Спочатку роман лякає об'ємом. Він, здається, найбільший у Жадана?
Але відразу, взявши до рук книжку, здивувався: папір дуже... тендійтно-ніжний. Одним словом, аж любо.

Читаючи "Ворошиловград", думав, що роман треба екранізувати. Вже зараз я почитав Вікіпедію і там сказано, що його таки взялися екранізовувати. Дата виходу - невідома. Буджет солідний - до 1 млн. грн.

В цьому творі є все (і в цікавій послідовності). Всього не переказати. Хто читав - знає, а хто ні - той може собі порозмірковувати над варіантами, пов'язаними зі словом "все".

Жадан - солдат сучукрліту. Але Жадан - і неперевершений лірик, з яким ще треба позмагатися зарубіжним авторам.

Сам твір - масний, в ньому пахне бензином і тютюном, в ньому багато кукурудзи і диму. Також є футбол.

Є все. Ще є варіанти?)

Ірен Роздобудько "Оленіум"

Прочитав також сьогодні.
 
"Оленіум" - маленька книжечка на 158 сторінок крупними буквами.

На першій сторінці пише "Комедія абсурду".

Це такий собі своєрідний глум: над українськими політиками і журналістами, письменниками і простими людьми. Трохи зухвалий, але не саркастичний, трохи запаморочливий, але точний. І, звісно ж, абсурдний до неможливості.

Отже, це такий собі своєрідний крупний глум.

І що цікаво: я жодного разу не посміхнувся навіть в душі. Мабуть, абсурд зовсім не смішний, коли стосується тебе і твого життя, країни і суспільсва, в оточені якого ти перебуваєш. Якось так.

Ірен Роздобудько "Гра в пацьорки"

Прочитав сьогодні.

Нічого поганого чи хорошого не можу сказати. Це такий випадок, коли тобі просто приємно читати, немов розмовляєш з незнайомою людиною, яку зустрів у книгарні.

Сподобались три цитати, знайшов три опечатки.

Цитат у Малярчук більше. А помилок, здається, менше. Але я вже давно зауважив, що книжки, як і люди, мають недоліки. Тому ідеальні книжки - це штучні книжки, як, зрештою, і люди, що вдають із себе ідеальних.

Таня Малярчук "Звірослов"

Звірослов - п'ята книга Тані Малярчук, якщо вірити Вікіпедії, а не бібліотекарці, котра казала, коли я брав цю книжку, що вона перша.

• Ендшпіль Адольфо, або троянда для Лізи (Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004)
• Згори вниз. Книга страхів (Харків: Фоліо, 2006; Харків: Фоліо, 2007)
• Як я стала святою (Харків: Фоліо, 2006; Харків: Фоліо, 2008)
• Говорити (Харків: Фоліо, 2007)
• Звірослов (Харків: Фоліо, 2009)
• Божественна комедія (Харків: Фоліо, 2009)
• Біографія випадкового чуда (Харків: КСД, 2012)

Вона пише, ніби не пише.
Ми читаємо, ніби не читаємо.

Легко. Класно. Весело. Вкотре переконуюся, що Таня Малярчук - одна з улюблених авторів. Можливо, не так улюблених, як приємночитабельних, якщо можна так сказати. Тобто приємно читати. І все. НА цьому відгук закінчується.

Валерій Шевчук "Птахи з невидимого острова"

"Йому захотілося раптом скласти трен про все те, лямент героїчний, щоб його могли співати тисячі таких самих невільників, як він; барвисті слова ладнав одне до одного".

Так можна сказати не тільки про Олізара, головного героя, а й про самого Шевчука.

Він той, хто ладнає слова один до одного.
А його проза - барвиста.

Вікторія Гранецька "Тіло"

Якщо є такі романи, які можна назвати нейтральними, незарядженими якоюсь особливою енергією, то "Тіло" - один із них.

Напишу коротко.

Не сподобалося. Ні в якому разі не ведіться на яскраву обкладинку.

Назвімо цей твір спробою.
І дамо Вікторії Гранецькій ще один шанс.