Юрій Покальчук "Не наступайте на любов" і "Анатомія гріха"

               Ну не можу я читати те, що мені не подобається. Я намагався прочитати всі вірші в першій книжці, намагався зрозуміти їх, але на цьому врешті поставив крапку.

Вірші Покальчука можна звести під один знаменник. І називається він "за межами логіки в країні див". Ні, було кілька рядків, котрі мені сподобались, але загалом його вірші примітивні, як на мене. Життя-буття, коротше кажучи.

А "Анатомію гріха" відкрив, прочитав декілька перших речень і закрив. Не цікаво. Принаймні мені.

Галина Пагутяк "Магнат"

Однозначно рекомендую цю книгу. Не тільки тому, що вона вийшла у видавництва Малковича, не тільки тому, що я "колекціонер" цієї серії, бо хіба може бути щось поганого в тому, щоб збирати на своїй полиці дійсно якісні книги і справді визначних письменників?

Пані Галина пише, що вона, образно кажучи, любить занурюватись у "цей час - початок ХVII століття" і їй не хочеться звідти йти. А ще, що не вона обрала ясновельможного Яна Щасного, а він її.

Варто зазначити, що ця книга, як, мені чомусь здається, й усі її книги, пронизані (і то доволі глибоко) містикою. А в даному випадку - спіритизмом.

Все-таки ні. В Шевчука "На полі смиренному" 11-12 ст, а тут - 17. Втім, все правильно. Шевчука і Пагутяк поєднує, можливо, один творчий дух (ну от, знову спіритизм;), але мої слова не претендують на істинність чи псевдоістинність, тому нічого агументувати-аналізувати не буду: просто мені так здалося і крапка. Або варто надалі не приділяти особливої уваги цьому. Просто коли читав "Слугу з Добромиля", то згадав Шевчука. В цьому нічого поганого нема, правда?

Ренсом Ріггс "Місто порожніх"

Кожен, хто читав, зробить для себе певні висновки, адже книжка написана саме для цього. Я не буду ні порівнювати з першою частиною, ні фантазувати про третю частину, якщо вона взагалі планується. Я скажу тільки, ну, одну фразу, одну таку думку, котра з'явилася в мене, коли я читав.

Ми живемо в прекрасному, дивному світі. Дехто цього не знає і ніколи не дізнається. Дехто здогадується, але теж напевне не знає. Однак цей світ не ідеальний. Люди не ідеальні. Зовсім не ідеальні. Серед них є один звір. Монстр, котрий прагне влади. Тому між добрими і злими точиться війна. Війна, котра одним завдає тільки біль і добавляє негараздів, а іншим приносить втіху.

Якщо коротко, то книжка, попри всю її дитячість, наївність, грайливість і так далі, зовсім не про це. Вона дає кожному шанс зрозуміти що правильно, а що ні.

У вужчому сенсі вона дає вибір.

Галина Пагутяк "Слуга з Добромиля"

Ось так виглядає ця книжечка. Одразу треба сказати (бо забуду), що мені чомусь згадується твір Валерія Шевчука "На полі смиренному". З чим це пов'язано - не знаю, можливо, зі стилем написання, можливо, справа в століттях, тобто зараз я не можу конкретно сказати, але якби мав біля себе Шевчука, то дослідив би.

Дуже сподобалась химерність, яка присутня в книжці. Але це і не химерність, тобто не вигадка. Натомість щось третє. Сам не знаю.

Гаразд, щось я із цим відгуком гальмую.

Втім, книга сто відсотків варта Вашої уваги.

Андрій Кокотюха "Справа отамана Зеленого"

Довго лежала без діла ця книжка. Коли ж я взявся читати - теж не сподівався чогось грандіозного, проте безпідставно: автор настільки доступно й, як вірно хтось зауважив, "без зайвих емоцій" передав настрій, політичні коливання й напасті того часу, що читання перетворилося в превелике задоволення.

Безсумнівно Кокотюха є майстром гостросюжетних романів. Але це не означає, що для того, аби досягти такого ефекту, він вдається до якихось екстравагантних засобів.