Скажу кілька слів. Читати один раз в паперовому варіанті набагато приємніше, ніж сім - в електронному. Насправді я читав книжку багато разів, точної к-сті не скажу, але кожного разу відривається щось нове, і це я кажу не тому, що я автор, а тому, що так і дійсно є. Потім дивуєшся, як ти міг так написати, сам не знаючи, що воно (ну якісь деталі, фрагменти) буде пов'язано між собою дивним чином. А ще в деяких місцях всередині щось ворушилось. І справа тут також не у себелюбстві, а в тому, що слова насправді впливають на наші нутрощі, внутрішні органи і таке інше, аж до темних закапелків душі. А ще в книжці багато помилок. Я налічив десь 7-8.
Читається важкувато, як на мене, але коли сторінки закінчуються, ти думаєш, що не начитався, треба ще, адже ж нічого ще не зрозуміло! І так далі і тому подібне. Є моменти, коли хочеться вдарити себе по голові. А є такі, коли хочеш (як це не звучить) процитувати сам себе, але не можеш, бо як автор може займатися таким? І я чекаю, коли люди почнуть щось виписувати, публікувати, поширювати тощо.
Загалом я задоволений емоційним ефектом, який забезпечує книжка кожному, хто її прочитає. Це має бути як щось, що не забувається так швидко. Читачі мають ходити зі своїми думками ще тижнями, розмірковуючи, розкладаючи фрагменти на полиці, можливо, перечитуючи знову. Це, ясна річ, моє побажання, яке я щойно сформулював, грунтуючись на основі власних (ну хочеться сказати!) психо-емоційних переживань, хоча я не маю зеленого уявлення навіщо написав це слово "психо". До речі, що воно означає? Назву стрічки Хічкока? А ще? Так, це слово означає "душа". Виходить, що я задоволений душевним ефектом. Більше не буду писати, бо скажете, що саймаюся піаром.
